Проба пера. Різдвяні пригоди

Дробідько Владислав

Це був звичайнісінький зимовий день. Можливо, він вирізнявся з-поміж інших лише тим, що сьогодні вночі випало багато пухнастого снігу, тож  Ваня  з товаришем поспішав, аби скоріше дістатися до парку і покататися на санчатах.

Квапливо крокували вони по вулицях,  сховавши підборіддя в комір. Морозець пощипував,  сніг  хрустів під ногами. Час від часу зупиняли погляд на засніжених будинках та шибках вікон з химерними візерунками, схожих на мазки пензля.

– От би побачити  диво-сани!  – порушив мовчанку Ваня. Я б загадав би, щоб мама не хворіла, щоб оцінки гарні були.

Сашко   нічого не сказав. Тільки й подумав, а про що б сам попросив би? Про новенький айфон – якось сором, не заповідне це. Помиритися із Дмитром, з яким по-дурному посварився? Теж якось…

Хлопці почули оте жалібне мявчання водночас. Відразу зрозуміли: чи то мале кошеня загубилося в таку погоду, чи то знайшовся негідник, викинув і забув, а воно у снігову кучугуру залізло та й вилізти не може.

Сашкові кошеня шкода, але ж як із набитої стежки звернеш? Ще й провалишся по коліно, снігу ж нападало!. Поки роздумував, як краще ступити, Ванько вже біля тої кучугури. Витягнув кошеня. А що ростом менший за супутника, так білим став ледь не по пояс.

Сашко розсердився: теж рятівник! Ще й хлопцям у школі хвалитиметься, що спритнішим виявився. Але руку Ванькові подав, аби допомогти на стежку вибратися.

Потім і сам не знав, чи  то випадково підштовхнув супутника, чи, може, й зумисне: хай потім вдома Ванька лають, що весь у снігу прийшов. Той і впав. Та ще й невдало: хоче підвестися, а не може на ногу ступити. І кошеня, що примовкло було за його пазухою, знову жалібно нявкати почало.

Тут уже Сашко злякався. Що робити?  Не кинеш тепер, бо завинив перед ним. А він навіть не ображається, лише сказав, що з усіма таке може бути.

Бігти по допомогу? А його тут залишити самого?

– Слухай, ти мені руку на шию закинь. Отак, вже стояти можеш. Тут недалеко, пішли…

Добре, що Ванько легенький. Бо додому таки неблизько. Сашкові аж жарко стало, хоч і мороз, поки він знайомого тяг. Спинилися перепочити.

Аж раптом почули кінське іржання.

Що за дивина? На дорозі з’явилися сани. Коні баскі порскають від морозу. Біжать так, що ледь копитами землі торкаються. У санях – сивий дідусь.

За мить хлопці опинилися в санях, прикриті теплим кожухом. Вони й незчулися, як опинилися вдома.

Чи воно, справді, чари, чи то так склалося, але Ванькова мама одужала, та й в школі якось справи налагодились.